П’єр Ган’єр (Pierre Gagnaire)

 

 

 

 

На мене зійшло осяяння, я зрозумів, що можу викликати емоції своєю роботою. Я також зрозумів, що кухня – це щось більше, це спосіб самовираження. З тих пір я переглянув для себе всю смакову абетку і створив власний кулінарний світ. Я не міг зробити інакше.

Коли мені було 20, я не знав що хочу робити в житті. Як і всі інші в такому віці. Мені подобався спорт та музика. Але коли я почав дорослішати, то зрозумів, наскільки важлива їжа. Це щось, без чого неможливо існувати. Як сон.

Готувати – нелегко. Ця справа потребує повторень, вміння, часом є невдячною чи ризикованою, однак це завжди справжнє джерело щастя, котре перетворюється на витвір мистецтва.

Якщо говорити про дитячі спогади, то, згадуючи Пруста, я скажу Вам, що моє печиво "Мадлен" - це смажений хліб. Причому, навіть не його смак, а власне запах.

Повторення – складність мого ремесла.

Іноді я куштую неймовірні речі у інших кулінарів. Копіювання – це завжди погано, у випадку, коли копія не йде далі оригіналу. Від будь-якої ідеї можна відштовхнутися до покращення смаку, вдосконалення техніки, естетичної складової. Якщо чужі ідеї копіюються лише з меркальтильних міркувань, то вони нецікаві, мертві вже при народженні.

Я постійно обдумую нові рецепти. Іноді готую вночі. Проте деколи я ще й сплю.

Креативність народжує автентичність, котра опирається на традиції. Художник не винаходить райдугу, він просто використовує кольори в інший спосіб. 

В мене немає секретів. Я багато працюю і є чесним перед самим собою.

Кухня має справу з смаком, інтелектуальністю цієї страви, а також з естетичністю в етимологічному значенні цього слова. Кулінарія – це кохання, мистецтво та… техніка.

За останні 15-20 років гастрономія дуже розвинулась, тому потрібно розумітися на сучасному обладнанні та відповідних дисциплінах, наприклад у біофізиці.

Як і футбол, кухня – частина нашої культури, голос Франції. Правда сьогодні в неї інтегруються досягнення й інших культур – те саме з футболом: подивіться на французьку команду, на її різних гравців і Ви все зрозумієте.

Молекулярна гастрономія – це не тенденція. Це варіант атаки на ідіотський спосіб куховарити.

Час від часу мені потрібно залишатися насамоті та читати. Для мене дуже важливо бути одному, щоб отримувати енергію для спілкування з новими людьми. Я не можу постійно бути на людях.

Кулінарія – це сума маленьких деталей. Варто забути про одну і страва втратить свій смак.

Я не можу пояснити, що я роблю. Я можу прокоментувати деталі, склад моєї страви, проте не вимагайте від мене пояснень, чому я зробив так, а не інакше. Ви ж не вимагаєте цього від художника, коли він малює свою картину. Для мене страва – музичний витвір, в якому продукти – це звуки. 

Моя репутація в Парижі – це все. Якщо я не найкращий в цьому місті, то це нівелює все інше.

В Японії потрібно робити порції в 4 рази меншими, ніж у Франції. І недосолювати. І ніякої гірчиці. Крім того, японці ненавидять кроликів.

Я дуже люблю джаз. Однак не під час їжі. Їсти потрібно в тишині.

Вишукана кухня з’являється разом із зростанням благоустрою.

Якщо жінки стають хорошими шеф-кухарями, то перетворюються в справжніх фурій.

Їжа – як особистість! Це щось неймовірне.