Пол Міазга. На користь простих меню

 

 

 

 

Колись я працював в Kyiv Post і коли мені доводилося писати ресторанні огляди, мені ставало страшно. Джед Санден, видавець газети на той час, ясно дав мені зрозуміти, що немає нічого поганого в тому, щоб робити огляди тих місць, про які інші погано відгукувалися або ж були не в захопленні від їх кухні чи атмосфери. Тоді в 2004-му, коли здавалося, що в Києві щодня відкривалися ресторани, було важко вибрати один в тиждень. Як же зробити вибір між усіма новими закладами, а також тими, місцями, де мій читач справді міг перекусити?

З часом усе стало простіше: чим краще ресторан, тим простіше його меню. Ця формула добре працювала раніше і не здає свої позиції і тепер.

Ідеальні приклади: Bar-B-Q, Under Wonder, мережа ресторанів "Оліва", "Мука". Усі ці ресторани показують нам, що в їхньому меню немає претензійності. Гості можуть вибрати один з декількох простих салатів, супів, закусок, основних страв, гарнірів і десертів. Напої зазвичай розміщені на окремій одній сторінці меню.

Приблизно за 90 секунд Ви зможете пробігти очима усе, що у них є, і матимете можливість замовити страви, котрі для Вас зможуть і захочуть приготувати в будь-який час. Це так просто і завдяки цьому прекрасно. Зазвичай Ви просто витрачаєте Ваш час, перегортуючи 20-сторінкове меню в гіпер-претензійних ресторанах таких як "Велюр". Востаннє, коли я був в цьому закладі його меню нагадало мені про телефонну книгу Нью-Йорка і виглядало швидше як дисертація по французькій, італійській, японській і українській кухні, а не точне відображення того, що на їхній кухні є в наявності і що можна замовити в будь-який час. Це резонно, коли в ресторані можуть подавати Вам те, що є в меню.

Замість цього такі місця, як "Велюр" існують швидше як хобі для своїх багатих власників. У них елітна клієнтура ("Велюр" був відкритий депутатом Верховної Ради, який хотів мати більше меню, щоб мати можливість замовити те, що йому захотілося в будь-який час дня і ночі), без наміру нагодувати будь-якого гостя їх закладу. Якщо Ви хочете покуштувати камчатського краба з чилійськими слизняками в клярі з подрібненим блакитним сиром і фінською бузиною, Вам треба почекати, доки власник ресторану не подзвонить і не скаже, що хоче покуштувати того ж самого. Якщо Ви хочете спробувати качину грудинку в соусі з морепродуктів? Краще приходите зі своєю.

У одному місці, що ідейно нагадує "Велюр" я одного дня був розчарований. Кожну страву, яку я хотів замовити, не було в меню і зневірившись я попросив офіціанта порекомендувати що-небудь. Із спокійним виразом обличчя о 8 вечора у неділю він запропонував мені замовити курячий бульйон з фрикадельками.

На Заході багато ресторанів – починаючи від розкішних закладів з мішленівськими зірками і закінчуючи звичайними італійськими піцеріями і французькими бістро – виставляють свої меню на вулиці, щоб потенційні клієнти змогли з ними ознайомитися і вирішити чи хотять вони зайти всередину або ні. У Києві це прийнято тільки в декількох місцях (Bar-B-Q серед них). У таких місцях не треба заходити, сідати, переглядати бентежаче і занадто довге меню тільки для того, щоб дізнатися, що усе, що є в наявності, можна легко приготувати вдома.

Шукайте в Києві заклади з маленькими меню. Отримуйте задоволення від них! Ставайте постійними гостями закладів з маленьким меню. Власники сконцентровані на тому, що вони можуть запропонувати (а не сприймають це як хобі) і повинні добре справлятися зі своєю справою. Повірте мені, я знаю, про що кажу.

Автор: Пол Міазга – канадський шеф-аматор, а також гурман, що живе у Києві з 2001 року. У минулому редактор рубрики "Розваги" у виданні Kyiv Post. У вільний від викладання в своїй кулінарній школі UkeyThai, працює журналістом-фрілансером, а також англомовним редактором.